Лос-Анджелес важко уявити без його величезної території, широких передмість і долин, адже вони стали частиною одного з найбільших мегаполісів США. Проте сучасний вигляд міста не був наперед визначений. На початку 20 століття Лос-Анджелес був містом, якому бракувало головного ресурсу для майбутнього зростання — води. Саме боротьба за воду стала одним з ключових факторів, що визначили розвиток Лос-Анджелеса. У центрі цієї історії опинився Вільям Малголланд — інженер-самоучка, який очолив масштабний проєкт будівництва акведука. Далі на layes.
Лос-Анджелес до Малголланда
Клімат Лос-Анджелеса завжди створював проблему для масштабного міського розвитку. Місто розташоване у напівпосушливому регіоні, а місцеві джерела води не могли забезпечити необмежене зростання населення. За даними Los Angeles Department of Water and Power, населення міста збільшилося з 5 728 людей у 1870 році до 102 479 осіб у 1900 році. Разом з цим зростала потреба у воді. У той час водопостачання значною мірою залежало від Los Angeles River та підземних вод. Але міські чиновники вже розуміли: якщо Лос-Анджелес хоче стати великим містом, йому потрібне нове джерело води. На цьому етапі й починається кар’єра Вільяма Малголланда.
Його професійний шлях був незвичайним. Малголланд не мав класичної інженерної освіти. Він здобував знання самостійно, працював з водопровідною системою Лос-Анджелеса та вивчав математику, гідравліку, геологію та інші дисципліни. У молодості він був працівником, який відповідав за розподіл води через систему відкритих каналів. Згодом Малголланд пройшов шлях від працівника водної системи до її керівника та головного інженера. Його головною ідеєю стало перенесення води зі Східної Сьєрра-Невади до Лос-Анджелеса.
У цій історії важливо не приписувати весь задум лише Малголланду. Велику роль відіграв Фред Ітон — інженер, політик і колишній мер Лос-Анджелеса. Ітон та Малголланд працювали разом і поділяли бачення міста, яке мало значно перевищити свої тодішні розміри. Саме Ітон запропонував ідею використання води Owens Valley для потреб Лос-Анджелеса. Малголланд зі свого боку розробляв інженерну концепцію системи, яка могла б доставляти воду до міста природною силою тяжіння. План передбачав будівництво акведука, який мав транспортувати воду зі Східної Сьєрри до Лос-Анджелеса без необхідності постійного механічного перекачування.
Землі для будівництва
Щоб побудувати акведук, одного інженерного проєкту було недостатньо. Лос-Анджелесу потрібно було отримати землю та права на воду. У березні 1905 року Фред Ітон вирушив до Owens Valley, де почав купувати опціони на землю та права на воду. За даними офіційної історії Los Angeles Aqueduct, однією з найбільших угод стала опція на землі у районі майбутнього Long Valley Reservoir. Ітон заплатив 450 тисяч доларів за двомісячну опцію на ранчо та 4 тисячі голів великої рогатої худоби. Загалом він отримав права на понад 50 миль прибережних земель. Це майже всі важливі ділянки, які на той момент не контролювала федеральна Reclamation Service. Це був поворотний момент, бо вода переставала бути просто природним ресурсом, вона ставала економічним активом, політичним інструментом і фактором вартості землі.
У 1905 році мешканці Лос-Анджелеса схвалили облігаційну позику у розмірі 1,5 мільйона доларів для придбання земель та прав на воду в Owens Valley. Через два роки виборці підтримали ще одну позику у розмірі 23 мільйони доларів для будівництва акведука довжиною 233 милі. Для свого часу це був грандіозний інфраструктурний проєкт. Він означав, що Лос-Анджелес фактично робив ставку на майбутнє. Місто вкладало величезні кошти не просто у водопровід. Воно інвестувало у можливість збільшити населення, розширити територію та створити нові райони.
Інженерна революція
Будівництво Los Angeles Aqueduct розпочалося у 1908 році. Під керівництвом Малголланда над проєктом працювали близько 5 тисяч людей. Це було складне інженерне завдання. Проєкт включав тунелі, канали, трубопроводи, резервуари та інші гідротехнічні споруди. 5 листопада 1913 року вода з Owens Valley вперше досягла Лос-Анджелеса. Ця дата стала одним з ключових моментів в історії міста.
Він розумів, що водопостачання визначатиме масштаби майбутнього Лос-Анджелеса. Без додаткового джерела води місто не могло б безпечно перевищити приблизно 500 тисяч мешканців. Акведук змінив цю перспективу. Вода дозволила Лос-Анджелесу перейти від міста, обмеженого місцевими ресурсами, до мегаполіса, який міг імпортувати воду з сотень кілометрів. Це був фундамент сучасної моделі міського розвитку Південної Каліфорнії.
Після появи води змінилося сільське господарство. На територіях, які раніше використовувалися для вирощування зерна, почали з’являтися культури, що потребували зрошення. У San Fernando Valley розвивалися фруктові сади, овочеві господарства та інші сільськогосподарські підприємства. Згодом ці землі почала поглинати міська забудова. Фермерські угіддя перетворювалися на житлові райони. Саме тому історія води Лос-Анджелеса — це одночасно історія урбанізації Лос-Анджелеса. Без води не було б тієї кількості населення, без населення не було б такого масштабного ринку землі, а без земельного розвитку не сформувалися б сучасні райони міста.
Ціна великої інженерної кар’єри
Історія Вільяма Малголланда має і трагічну сторону. 12 березня 1928 року сталася катастрофа St. Francis Dam — греблі Святого Франциска у San Francisquito Canyon. Гребля зруйнувалася, а величезний потік води рушив вниз долиною. Катастрофа забрала життя щонайменше 431 людини, хоча точну кількість загиблих встановити складно. Через каньйон пройшов потік води, який досягав значної висоти та швидкості. Руйнування St. Francis Damс називають однією з найбільших катастроф Каліфорнії. Малголланд особисто оглянув греблю незадовго до катастрофи.
Після трагедії його професійна кар’єра фактично завершилася. Він взяв на себе відповідальність за катастрофу та пішов у відставку того ж року. Після St. Francis Dam Малголланд відійшов від активної роботи. Він залишався відомою фігурою в історії інженерії Лос-Анджелеса, але останні роки життя провів значно менш публічно. Вільям Малголланд помер у 1935 році. Його ім’я залишилося на карті міста. Mulholland Drive, Mulholland Highway та Mulholland Dam нагадують про людину, яка радикально змінила водну систему Лос-Анджелеса.
Історія Лос-Анджелеса показує, що межі міста можуть визначатися не лише політичними рішеннями. Іноді їх визначає вода. Спочатку Лос-Анджелес шукав ресурс для власного виживання та зростання. Потім місто знайшло воду в Owens Valley. Для її доставки побудували Los Angeles Aqueduct. Для акведука потрібно було придбати землю та права на воду. Нова система водопостачання зробила можливим розвиток San Fernando Valley. Після цього відбулася анексія територій, які почали інтегруватися у міську інфраструктуру. Поступово фермерські землі перетворювалися на передмістя. Так вода опосередковано вплинула на те, де закінчується Лос-Анджелес і де починаються його сучасні райони.