На політичній карті Лос-Анджелеса межа між двома сусідніми районами може бути не просто лінією на карті. Від того, де саме вона проходить, залежить, хто голосує за конкретного кандидата, яка громада отримує можливість обрати представника, які райони міста опиняються в одному виборчому окрузі. Далі на layes.
Саме це називається редистриктингом — процесом перегляду меж виборчих округів після проведення перепису населення. У США редистриктинг є частиною політичної системи, адже населення штатів, округів і міст постійно змінюється: одні райони зростають, інші втрачають мешканців, змінюється етнічний і соціальний склад громад, виникають нові центри економічної активності.
Чому це важливо для Лос-Анджелеса?
Редистриктинг — це процес зміни меж виборчих округів відповідно до нових демографічних даних. У Каліфорнії він відбувається після кожного десятирічного федерального перепису населення. Основна ідея проста: виборчі округи повинні мати приблизно однакову кількість населення, щоб голоси виборців мали порівнювану вагу. Саме принцип «одна людина — один голос» став одним з фундаментів сучасної системи американського редистриктингу.
Для Лос-Анджелеса питання чисельності населення особливо складне. Місто і весь округ включають величезну кількість різних за історією, культурою, економікою та соціальним складом районів. Тут поруч існують густонаселені міські квартали, передмістя, райони з високою концентрацією орендарів, промислові території, історичні етнічні громади та райони з принципово різним рівнем доходів. Тому редистриктинг у Лос-Анджелесі — це не лише математичне розподілення населення. Виборча карта визначає, які громади опиняться разом. А отже, які питання вони зможуть колективно представляти перед обраним політиком.
Як було раніше?
Сучасна каліфорнійська система редистриктингу виникла не на порожньому місці. До реформи 2008 року саме законодавці Каліфорнії відігравали центральну роль у формуванні меж округів. Це означало, що політики фактично брали участь у визначенні територій, від яких залежало їхнє власне політичне майбутнє. У різні періоди це породжувало гострі суперечки щодо так званого джеррімендерингу — практики формування виборчих округів таким чином, щоб отримати політичну перевагу. Історія Каліфорнії знає випадки, коли законодавці та губернатори не могли домовитися про нову карту. У таких ситуаціях до процесу втручався Верховний суд Каліфорнії, який міг призначати спеціальних майстрів для розроблення меж округів.
Після перепису 1990 року саме Верховний суд Каліфорнії призначив спеціальних майстрів. У 2000 році політичні сили досягли домовленості, яка значною мірою зберегла статус-кво. Це сприяло збереженню великої кількості округів, де перевага однієї партії була дуже високою.
Переломним моментом став 2008 рік. Виборці Каліфорнії підтримали Proposition 11, відому як Voters FIRST Act. Реформа створила незалежну Citizens Redistricting Commission — Громадянську комісію з редистриктингу. Її завданням стало формування меж округів Асамблеї Каліфорнії, Сенату штату та Ради з вирівнювання. Комісія складається з 14 громадян: п’яти демократів, п’яти республіканців і чотирьох представників, які не належать до двох найбільших партій. Важливо, що членів комісії не просто призначають політики. Передбачено багаторівневий процес відбору кандидатів за участю офісу State Auditor, після чого частина членів визначається шляхом випадкового відбору, а перші відібрані комісари обирають решту.
Спочатку Proposition 11 не передала комісії право визначати межі округів Палати представників США. Цю прогалину ліквідувала Proposition 20, яку виборці Каліфорнії схвалили у 2010 році. Відтоді Citizens Redistricting Commission отримала повноваження формувати також конгресові округи Каліфорнії. Це мало принципове значення для Лос-Анджелеса, адже місто та округ мають величезне федеральне представництво. Межі конгресових округів визначають, які райони міста голосують за конкретного члена Палати представників США.
Які правила діють під час редистриктингу?
Каліфорнійська модель встановлює чіткі правила, якими повинна керуватися Citizens Redistricting Commission. Передусім округи мають бути приблизно рівними за чисельністю населення. Вони повинні відповідати вимогам федерального Voting Rights Act, щоб расові та мовні меншини мали справедливу можливість обирати представників за власним вибором.
Округи мають бути географічно суміжними. Тобто всі частини одного округу повинні бути з’єднані. Комісія також повинна, наскільки це можливо, мінімізувати поділ міст, округів, районів і community of interest. Ще один принцип — географічна компактність. Але є й принципово важлива політична заборона: комісія не повинна створювати округи для того, щоб надати перевагу конкретній політичній партії, кандидату або чинному посадовцю.
Місце проживання чинного політика також не повинно використовуватися як критерій для формування меж. Саме це є одним з головних відмінностей каліфорнійської системи від старої моделі, в якій питання політичної безпеки чинних представників могло мати значний вплив на карту.
Перепис населення
Усе починається з Census. Десятирічний перепис населення визначає, скільки людей проживає у кожному штаті та де саме вони живуть. Після перепису змінюється не лише кількість мешканців, а й політична географія. Після перепису 2020 року Каліфорнія вперше у своїй історії втратила одне місце у Палаті представників США. Це означало, що нова карта мала розподілити населення Каліфорнії вже між меншою кількістю федеральних округів. Для Лос-Анджелеса це стало важливим сигналом: навіть найбільші та найвпливовіші міські регіони не існують поза демографічними змінами штату. Населення переміщується, одні території ростуть швидше за інші, і політична карта змушена пристосовуватися до цієї реальності.
Що змінилося після першого незалежного редистриктингу?
Перший цикл роботи Citizens Redistricting Commission після перепису 2010 року став своєрідним тестом нової моделі. Комісія проводила численні публічні зустрічі, збирала пропозиції громадян і вперше створювала карти без безпосереднього контролю законодавців над процесом. Після цього досвіду система продовжила працювати у 2020-х роках.
На перший погляд, редистриктинг — це географія. Але на практиці це одночасно статистика, право, демографія, історія, соціологія та політика. Потрібно забезпечити приблизно однакову кількість населення. Не порушити вимоги Voting Rights Act. Не розділити без необхідності міста та громади. Зберегти community of interest. Створити географічно суміжні та компактні округи. Не враховувати політичні інтереси чинного кандидата і водночас сформувати карту, яка буде функціональною протягом наступного десятиліття. Усе це перетворює редистриктинг на своєрідне політичне мистецтво. Лінія, яка на карті виглядає нейтральною, у реальному житті може визначити, хто голосуватиме за одного представника, а хто — за іншого. Саме тому у демократичній системі важливий не тільки сам результат хто переміг на виборах. Не менш важливим є питання: як була сформована територія, на якій ці вибори відбувалися.