Після закінчення Другої світової війни США опинилися у новій глобальній конфронтації – Холодній війні. Одним з її проявів стала боротьба з комунізмом всередині країни, яка сягнула свого піка наприкінці 1940-х – 1950-х років. Лос-Анджелес, як центр американської кіноіндустрії, науки та громадських рухів, опинився в епіцентрі антирадянських настроїв і політичних переслідувань. Також дізнавайтеся як відбулося примусове виселення японців з Лос-Анджелеса під час Другої світової війни. Далі на layes.
Кампанії проти комуністів
У середині 20 століття Сполучені Штати пережили період політичного переслідування, відомий як маккартизм. Сенатор Джозеф Маккарті та його прихильники розгорнули масштабну кампанію проти ймовірних комуністів, звинувачуючи їх у підривній діяльності та шпигунстві на користь СРСР. Особливо сильний вплив ці події мали на Лос-Анджелес і Голлівуд – центр американської кіноіндустрії, де “полювання на відьом” призвело до масштабних чисток у кінематографі та суспільному житті.
Після Другої світової війни США вступили у Холодну війну з Радянським Союзом. Протистояння між двома наддержавами посилювало страх перед “комуністичною загрозою”. У 1947 році було створено Комітет з розслідування антиамериканської діяльності (HUAC), який почав проводити слухання щодо можливого проникнення комуністів у державні установи, збройні сили та розважальну індустрію. Голлівуд привернув особливу увагу через його величезний вплив на суспільну думку. Вважалося, що кінофільми можуть стати потужним інструментом комуністичної пропаганди, тому влада вирішила “очистити” індустрію від неблагонадійних осіб.
Свідчення колег
У жовтні 1947 року Комітет HUAC викликав на слухання десятки кінематографістів, акторів і сценаристів. Десятьох з них, відомих як “Голлівудська десятка”, відмовилися свідчити, посилаючись на Першу поправку до Конституції, яка гарантує свободу слова. За це їх звинуватили у зневазі до Конгресу і засудили до тюремного ув’язнення. Згодом Американська асоціація кінопродюсерів склала список осіб, яких не можна було наймати на роботу – так звана “чорна книга”. Потрапляння до цього списку означало кінець кар’єри для багатьох талантів кіноіндустрії.
Серед жертв маккартизму були такі відомі діячі, як:
- Чарлі Чаплін – змушений покинути США після звинувачень у прокомуністичних поглядах;
- Далтон Трамбо – сценарист, який працював під псевдонімами через заборону;
- Орсон Веллс зіткнувся з тиском і змушений був працювати за кордоном.
Важливим аспектом “полювання на відьом” стало примушення підозрюваних свідчення проти колег. Дехто погоджувався співпрацювати з владою, надаючи імена інших митців, які нібито мали зв’язки з комуністами. Одним з найбільш відомих інформаторів став актор Рональд Рейган, який у майбутньому став президентом США. Він надавав свідчення про підозрюваних у комуністичній діяльності, працюючи президентом Гільдії кіноакторів. Тоді у місті посилилися антикомуністичні настрої, а підозри та доноси стали звичним явищем. Люди боялися висловлювати свої думки, щоб не стати наступними жертвами “полювання на відьом”.
Чорні списки Голлівуду
У 1947 році Американська асоціація кінопродюсерів офіційно заявила, що не буде наймати осіб, які відмовляються співпрацювати з комітетом HUAC. Це призвело до складання “чорної книги” – списку кінематографістів, яких вважали неблагонадійними. Потрапити у цей список можна було не лише за участь у комуністичних організаціях, а й за будь-яку підозру або відмову свідчити перед HUAC. Часто достатньо було доносу колег.
Щоб уникнути потрапляння у чорні списки, деякі діячі Голлівуду співпрацювали з HUAC і називали імена своїх колег. Деяким діячам вдалося продовжити кар’єру, працюючи під псевдонімами або через посередників. Найвідоміший випадок – Далтон Трамбо, який написав сценарії до фільмів “Римські канікули” (1953) і “Хоробрий” (1956), але номінувати його на премії могли лише під чужими іменами. Лише у 1960-х роках почався процес реабілітації. Режисер Отто Премінгер і актор Кірк Дуглас відкрито заявили, що Трамбо писав сценарій “Спартака” (1960), що стало важливим кроком до скасування чорних списків. Проте деякі з митців так і не змогли відновити свої кар’єри.
Чорні списки Голлівуду стали символом політичних репресій у США, що зруйнували життя та кар’єри сотень митців. Маккартизм залишив глибокий слід в історії американського кіно, показавши, як політичний тиск може знищити творчість і свободу слова. Хоча з часом чорні списки було скасовано, ті події залишаються попередженням про небезпеку ідеологічного контролю над мистецтвом.
Переслідування в інших сферах
Коли говорять про маккартизм у Лос-Анджелесі, перш за все згадують Голлівуд і чорні списки акторів, режисерів та сценаристів. Проте антикомуністична істерія зачепила й інші сфери міста, зокрема освіту, журналістику, профспілковий рух, а також наукові дослідження, що активно розвивалися у регіоні.
Лос-Анджелес у 1950-х роках був важливим центром освіти і науки, зокрема завдяки Каліфорнійському університету (UCLA) та Каліфорнійському технологічному інституту (Caltech). Проте саме університети стали полем битви за “чистоту ідеології”. У 1949 році керівництво UCLA зобов’язало всіх викладачів підписати Присягу про лояльність – документ, який вимагав заявити про свою непричетність до комуністичних ідей. Десятки професорів відмовилися і були звільнені. У Caltech, де велися важливі військові розробки, ФБР перевіряло біографії науковців. Деякі фізики, які раніше контактували з лівими рухами, втратили доступ до секретних досліджень, що фактично зупинило їхню кар’єру. Викладачі шкіл також опинилися під ударом. У 1953 році Лос-Анджелеський департамент освіти звільнив понад 300 учителів, звинувачених у зв’язках з “підривними організаціями”.
Маккартизм суттєво вплинув на журналістику у Лос-Анджелесі. Репортери, які ставили під сумнів методи розслідувань HUAC, самі ставали мішенями. Газета “Los Angeles Daily News” втратила частину рекламодавців після того, як опублікувала критичний матеріал про процеси над підозрюваними у комунізмі. Репортери, які працювали у сфері розслідувань, піддавалися тиску. Декого навіть звинувачували у “симпатіях до ворога” через інтерв’ю з особами, які підозрювалися в антиамериканській діяльності. Популярна радіостанція “KPFK” тимчасово припинила мовлення через перевірки щодо лояльності її співробітників.
Лос-Анджелес був одним з центрів профспілкового руху, особливо у портах та індустрії аерокосмічного виробництва. Лос-Анджелеська профспілка докерів (ILWU) зазнала репресій, оскільки влада вважала, що її керівники співпрацюють з комуністами. Декілька активістів були змушені залишити місто через загрозу арешту. В авіаційній промисловості проводили масові звільнення працівників, яких підозрювали у “неблагонадійності”. Спілки вчителів та державних службовців також підпадали під перевірки, що призводило до звільнень і втрати кар’єри.
Також дізнавайтеся яким був перший автомобіль у Лос-Анджелесі.